У цивілізованому світі здоров’я суспільства, обличчя держави, моральний клімат насамперед визначаються ставленням до осіб з інвалідністю.

Термін «люди з інвалідністю» та основні їх права на національному рівні визначено законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Статтею 2 закону встановлено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

У грудні 2006 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію ООН про права інвалідів, яка передбачає основні міжнародні стандарти забезпечення та захисту прав і свобод людей з інвалідністю. Мета цієї Конвенції полягає у заохоченні, захисті та забезпеченні повного і рівного користування людьми з інвалідністю усіма правами людини та основоположними свободами, поліпшення умов їх життєдіяльності, зміцнецненні поваги до них.

Всі члени суспільства, у тому числі й особи з інвалідністю мають рівні права. Вони включають громадянські, культурні, економічні, політичні і соціальні права. Серед них наступні:

рівність перед законом без дискримінації;

право на життя, свободу і безпеку особи;

рівність перед законом і в правових можливостях;

свобода від тортур;

свобода від експлуатації, насильства і наруги;

право на фізичну і психічну недоторканість;

свобода пересування і громадянства;

право на життя в спільноті;

право на достатній життєвий рівень;

право на участь в політичному і суспільному житті;

право на участь в культурному житті;

свобода висловлювання думок і переконань.

Всі особи з інвалідністю мають право на свободу від дискримінації в здійсненні їх прав. Це включає право на свободу від дискримінації за ознакою інвалідності, а також по будь-яким іншим ознакам, таким, як раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майнове, становеще або інше положення.

Яким чином здійснюється захист прав осіб з інвалідністю?

З точки зору загальних зобов’язань у рамках Конвенції, нашою державою повинні здійснюватися наступні заходи:

прийняття законодавчих і адміністративні заходів, направлених на заохочення прав інвалідів;

прийняття законодавчих і інші заходів для ліквідації дискримінації;

захист і заохочення прав інвалідів в рамках всіх стратегій і програм;

зупинення будь-якої практики відносно порушення прав людей з інвалідністю;

забезпечення поваги державним сектором права людей з інвалідністю;

забезпечення поваги приватним сектором та окремими особами прав інвалідів;

проведення досліджень і розробку доступних товарів, послуг і технологій для інвалідів і заохочувати інших до проведення таких досліджень;

забезпечення доступу до інформації про допоміжні технології для інвалідів;

сприяння професійній підготовці по питаннях прав з Конвенції для фахівців і співробітників, які працюють з інвалідами;

консультації і участь інвалідів в розробці і здійсненні законодавства і політики, а також в процесах ухвалення рішень, що зачіпають їх інтереси.

Правовий статус особи з інвалідністю характеризується тим, що як громадянин держави така особа володіє всією повнотою конституційних прав, свобод і обов’язків, тобто володіє загальним правовим статусом; з іншого боку, як особа, яка має певні вади здоров’я, вона наділена додатковими правами та пільгами, або на неї покладені додаткові обмеженнями, тобто є володарем спеціального правового статусу.

Для осіб з інвалідністю передбачається регулярне санаторно-курортне лікування, протезування, забезпечення спецавтомобілями, безплатні або за пільговими цінами ліки, а також чимало пільг щодо побутового, торгового, медичного, транспортного обслуговування, працевлаштування.

Питання щодо дотримання нашою державою міжнародних стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людей з інвалідністю, їх повної інтеграції в суспільство, є пріоритетним.

Наразі сформована цілеспрямована політика і практика у сфері подолання проблем людей з інвалідністю. Дотримання принципів, закладених у Конвенції, сприяло набуттю і поширенню успішного досвіду щодо забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю як громадян держави. Останні здобули можливість висловлювати свої почуття щодо неповноцінності і несправедливості соціального становища мовою правозахисних норм. А громадські неурядові організації, які займаються проблемами захисту прав людини, більше приділяють уваги цій проблемі та активніше виступають в ролі правозахисників.